Журналіст Станіслав Асєєв, 29 грудня минулого року звільнений з полону ОРДО в результаті обміну, ще не відчуває звільнення.

"Я ще не відчуваю визволення. Не можу вийти на вулицю, видихнути й сказати, що нарешті все скінчилося, — говорить Стас Асєєв. — Немає ще цього відчуття. Так, усе зараз просто. Я можу піти куди завгодно й коли завгодно. Але час мене просто вбиває. У мене постійне ще дополоненне відчуття комендантської години. Мені постійно здається, що вона закінчується. Якщо я о дев'ятій годині на вулиці, то мені здається, що треба якнайшвидше йти додому. Ще — я можу зайти в супермаркет і купити все що завгодно… брусок мила, який ми там розтягували на чотирьох і на весь місяць".

"А недавно я зайшов у метро, там сиділа дівчина, яка у смартфоні перебирала картинки дитячих підгузків, — продовжує чоловік. — І, чесно кажучи, я сторопів, мені перехотілося жити... Бо я зрозумів, що той досвід, який ми здобули в полоні, за великим рахунком, нікому не потрібен. І це правильно. Люди просто хочуть дивитися серіали й водити дітей до школи. Не треба їм розказувати, що хтось комусь там засовує в задній прохід електрод… Ну й що? Як я на це можу вплинути? У мене маленька донька, і я вибираю їй одяг…".

"Моя перевага в тому, що я цей момент усвідомлюю. Саме я, а не вона. Те, що вона перебирає цей одяг, — правильно. На наступній зупинці у вагон зайшов хлопець у камуфляжі. І, знаєш, усе як рукою зняло. Вагон та інші люди для мене перестали існувати. Ось, здавалося б, я повинен рухатися в протилежний бік від усієї цієї теми з Донбасом, але, щойно побачив військового, це виявилося єдиним зв'язком із містом узагалі… Звісно, таких моментів треба позбуватися. Але це моя проблема, і добре, що на сьогодні я її усвідомлюю", — закінчив колишній в'язень донецької спецв'язниці "Ізоляція".