(відео на тему)


За що колишній політв'язень Олег Сенцов вдячний російському президенту Володимиру Путіну, чому вірить у благі наміри Володимира Зеленського, що робити з Донбасом і чому не варто критикувати російську мову, називаючи її мовою агресора і окупанта, він розповів на нещодавній зустрічі з учасниками АТО.

Найцікавіші висловлювання Олега Сенцова.

Як я звикаю до життя після російської в'язниці

Починаючи з другого дня після мого звільнення, я відразу ж включився у громадську роботу, тому відпочити поки не виходить. Великий інтерес до мене я намагаюся використовувати для того, щоб говорити про важливі речі, здебільшого транслюючи їх за кордон. Тут в Україні переконувати людей в тому, що це війна – непотрібно. Так, ще є люди, які в це не вірять, але, на щастя, їх менше. А ось європейці – інші, їх наші проблеми мало хвилюють. Тому в останні три місяці я намагався повернути їхнє розуміння того, що відбувається в Україні.

Російська агресія та українські політв'язні – це головна тема для мене. На всіх рівнях у Європі я постійно про неї говорю. Ось нещодавно у мене була зустріч із Макроном (Еммануель Макрон, президент Франції. – Ред.) і він намагався відвести мене на іншу розмову, але я йому говорив чітко про наших політв'язнів і про Путіна. Він уже спітнів через пів години розмови зі мною, напевно, і не радий був цій зустрічі.

Поки Путін при владі, ми не зможемо звільнити Донбас. Це правда. Він його не віддасть на наших умовах, і Крим він не віддасть. Він Кремль скоріше віддасть, аніж Крим. Але Путін не вічний, все це ми рано чи пізно повернемо, в перспективі. А хлопців ми зараз можемо витягнути. І я радий, що хоч частина з них можуть повернутися до Нового року.

Про повернення Криму

Не вкорінюйтеся головою, що ми втратили Крим назавжди. Так, ця війна надовго, але ми обов'язково переможемо в ній. Тим більше, що у Криму вже немає ніякого захвату з приводу Росії. "Кримнаш" там уже ніхто не кричить, хіба що божевільні. Всі вже зрозуміли, де вони опинилися. Жити гірше не стало, але не стало жити краще. Нічого не змінилося, тому кримчани дійшли до такого стану, що це глухий кут. І вони не будуть топити за Росію. Коли все скінчиться, вони скажуть: "О добре, Україно, ми все життя на вас чекали".

Про свободу

Свободу нічим не відняти. Свобода – це внутрішнє відчуття, тому я завжди почувався вільним, навіть перебуваючи в російських в'язницях. Навіть серед тих, кого звільняли разом зі мною, не було таких, щоб обливалися сльозами. Таке тільки в кіно буває, а в житті ні. У житті все просто.

Про українських політв'язнів

Як їх підтримати? Можна просто написати їм листа або листівку. Українською мовою росіяни не пропускають. Вони не люблять тризуб, від слів "слава Україні" їх починає корчити, як вовкулаків. Але отримати таку листівку або листа з України – дуже дорого. Це навіть краще, ніж отримати 5 кілограмів ковбаси. У в'язницях на листи чекають сильніше, ніж на передачі.

Про політичну кар'єру

Я зніматиму кіно, писатиму книги і сценарії. Сподіваюся, наступної осені за одним із моїх сценаріїв почнуться зйомки фільму. В політику не збираюся, як би цього не хотіли. Політика – дуже брудне корито, стрибати в нього – це ще потрібно мати сильне бажання. Я продовжу займатися громадською діяльністю. Я вільний від всіх і незалежний, така позиція мені подобається більше.

Про окупацію Криму

Я був у Криму весь час, коли блокували військові частини, коли виводили, привозили. Так, не було ніяких команд ні від в.о. президента, ні від глави Генштабу. Пам'ятаю, як хтось із Генштабу подзвонив мені і запитав: "Олеже, а який у нас склад військових у Криму?". Я ще здивувався так, відповідаю йому: "В сенсі? Ви Генштаб, ця інформація має бути у вас". Ось до чого ми дійшли – я знаю, скільки військових є у Криму, а Генштаб не знає. Так що нас зрадили ті, хто правив до цього. Найперше Янукович.

Про в'язниці у Росії

Справжніх злочинців у в'язниці всього 10%. За всі свої 5 років я зустрів тільки одного кілера, який вбивав за гроші. Тисячі півтори – побутові вбивства. Сіли з сусідом, побилися, ножем бам, все – нічого не тямить. 99% от таких от вбивць. Те, що малюють у фільмах, зеки, наколки – це вже така рідкість.

Росіяни здебільшого пасивні. Активно за Путіна дуже небагато, зате чимало пасивних. Вони ні на чому не розуміються, зате знають, що "в Україні фашисти, ви вбиваєте людей, спалили людей в Одесі. Американці – піндоси, європейці – геї – з вами нема про що говорити". Ось у них така позиція і нічого їм не доведеш. Він живе там у селі 40 років, потім сів до в'язниці на 5 років і розповідає мені про Майдан, як там все було і як живуть у Європі. Але за тюремними законами – прокачувати за національність і політичні переконання не конає. Там пред'являють за вчинки. Якщо, грубо кажучи, я б підірвав зупинку з дітьми – мене б забили, це вважається свавіллям. А те, що я за політику, нібито "намагався підірвати щось" – це взагалі фуфло, як там кажуть.

Були й адекватні люди, які до України нормально ставляться, але їх мало, відсотків 10.

З тюремниками, звісно, складніше, вони більше промиті, при погонах, нахабніші і нарваніші, весь час намагаються чимось життя зіпсувати. Тюрма – це таке місце, де ти борешся за свою гідність. Загалом неприємне місце, звісно.

Про Донбас

Більша частина населення на Донбасі нас ненавидять, ненавидить цю країну і не хоче тут жити. Це факт, як би він нам не подобався. Є проукраїнські сили, які почуваються окупованими і хочуть, щоб їх звільнили. Але їх менше. І поки працюватиме зомбоящик, а Росія не прибере звідти свої руки, ноги, людей і автомати – нічого не буде. Ми не зможемо інтегрувати Донбас.

Але з ним потрібно комунікувати, щоб він пам'ятав: їх пам'ятають і чекають тут. В цьому випадку Україні потрібно розвинутися до такого рівня, щоб вони на порівнянні розуміли: те, що їм пропонують – нічого доброго. І навіть не потрібно ніяких стратегій з інтеграції. Перебити цю пропаганду, в яку Росія вкладає мільярди доларів – дуже важко. Ми її можемо перебити тільки правдою, брехня лікується тільки правдою. Але це довга гра.

Про великий обмін полоненими

Людей не можна міняти на політичні поступки. Будь-яка людина, яка була в полоні, і я також, завжди виступатиме за те, що ніколи не віддавайте нас за поступки: за територію, за визнання Криму частиною Росії, за сухопутний коридор. Людей можна міняти тільки на людей або просто звільняти. Це позиція будь-якої людини, яка була в полоні, що вона готова сидіти далі заради країни.

Про премію Сахарова

Коли ти сидиш біля полярного кола в тюрмі вже 5 років, а тобі ще 15, і я тільки вийшов з голодування, то ніяка премія Сахарова мене звідти не підняла б. Це був дуже важкий фізичний, моральний і психологічний стан. Я розумів, що програв. І якби мені тоді дали премію Сахарова – мені б це ні про що не сказало. Це все одно, що сказати "завтра піде сніг". І що? А на що це впливає?

Загалом це велика честь для мене і я роблю все, щоб цьому відповідати. У моєму житті після її отримання нічого не змінилося. Є речі важливіші – гідність, честь – цього не дасть жодна премія.

Про Володимира Путіна

Путін – цинічна людина, для якого людське життя не має значення. Просто прагматичний розрахунок. Йому треба спробувати домовитися з Європою, щоб зняти санкції або хоча б підійти до цього. Якось з Україною розпочати примирення, щоб Європа побачила це і знімала санкції, і щоб під маскою примирення знову захопити нас у зашморг і пристебнути до своєї ноги. Ось що він робить, а люди для нього не мають жодного значення. Це для України люди важливі, для нього ні. На його думку, це наше слабке місце, на яке він тиснутиме, щоб ми дали йому щось натомість.

Путін – наш головний ворог. Але як би я ненавидів цього кульгавого чоловічка, я йому вдячний, адже він об'єднав нас, і ми стали іншим народом та іншою нацією, інакше б прогнивали би зараз, як Білорусь.

Про Володимира Зеленського

Я як і раніше вважаю, що Зеленський щирий і не грає. Питання до його оточення – там є дуже багато дивних особистостей, які роблять дуже дивні речі. Є хороші хлопці, які роблять правильні речі, а є і незрозумілі моменти. Всі чекали зради на Нормандії, але поки що нічого страшного не трапилося. Зрушень немає і бути не може. Єдиний спосіб припинити війну – це здатися. Але народ цього не дозволить, та й сам президент не хоче здаватися. Європейці як інопланетяни, мені казали, що великий обмін полоненими – це як аванс перед миром. Я відповідаю, що шматочок сиру в мишоловці теж виглядає як аванс перед головкою сиру. Але це не головка сиру, а мишоловка. Сподіваюся, що наш президент теж не вірить в ці ігри і усвідомлює їх. Але ще рано говорити про зраду чи перемогу.

Про терориста Цемаха

Це простий ополченець, який може і стояв недалеко (мається на увазі від "Бука", яким збили малайзійський Боїнг. – Ред.), якого викрали наші розвідники і це навіть закінчилося загибеллю одного із них. Цей розвідник заплатив життям за те, щоб врятувати Цемаха, а його обміняли на те, щоб вийшов я. Тобто я цій людині зобов'язаний своєю свободою і життям. Ось це для мене важливо, а Цемах для мене не має жодного значення. Якби він щось знав, його б уже давно розтерли в пил. Вони Захарченка завалили посеред білого дня, які цемахи?

Про союзників України

Окрім нас ми нікому не потрібні. Коли ми це зрозуміємо, нам буде простіше до цього ставитися. У нас є друзі і союзники – це Польща і балтійці. Вони добре пам'ятають і розуміють, що таке Росія, Радянський Союз, у них хороша історична пам'ять. Ось я нещодавно повернувся зі Словаччини, яка разом із Чехією пережила знамениту Празьку весну 68-го року. І що ви думаєте? Там половина ватників за Росію. От є у них голова парламенту, якого так і називають – "шпигун Кремля". Приїхав до нього Лавров, вони там з ним ручкалися, чмочкалися. Найкращі друзі. Це що таке? Так що нас і наші проблеми вони не помічають. Ну а Росія все це підтримує і заливає грошима.

Про Еммануеля Макрона

Я подарував Макрону свою пластикову чашку, яку привіз із в'язниці. На ній наклеєне моє прізвище, а всередині вона ще чорна від нальоту. Ось я дарую її президенту і кажу: "Дивіться, пане президенте, можете її викинути, вона така брудненька, можете собі на полицю поставити – мене це не хвилює. Головне, щоб ви пам'ятали, що це від наших хлопців, і щоб ви про них не забували".

Нещодавно я знову був у Франції і мені заступник міністра закордонних справ розповідає, що прибиральниця хотіла помити цього кухля, на що Макрон сказав "не чіпайте, нехай стоїть". Ось він там і стоїть.

Про Ізраїль

Мене надихає Ізраїль. Побудували країну в пустелі з нуля, навколо якої самі вороги, і провадять собі незалежну політику, не озираючись на Європу. 7 мільйонам євреїв усе одно, що їм скаже Європа, вони собі своє роблять. Ось приклад незалежної держави, яка проводить самостійну політику. І коли у них у полоні був один хлопець, вони віддали за нього 1200 терористів. І цей хлопець був не герой, це був якийсь ботан, якого викрали уві сні. Але ізраїльтяни показали, що наш один важливіший за всіх разом узятих. Ось це підхід, який мені подобається.

Про зміни в Україні

Я не бачу якісних змін в Україні за останні п'ять років. Вони є, але не такі сильні і глибокі, як хотілося б. Люди це зрозуміли і проголосували за нового президента, що він там накерує – подивимося. Самі люди змінилися, так. Половина проєвропейських, але половина досі совки.

Про російську та українську мови

Те, що російська мова – це мова агресора і окупанта – це дуже радикальна позиція. Я її не підтримую. А те, що у нас єдина нація і єдина мова – українська, якою потрібно розмовляти – це правда, це наша мета. Я дуже добре розумію українську, але ще не добре розмовляю. Працюю над цим. Частину своїх постів пишу українською, я спілкуюся українською з носіями мови. Ви маєте розуміти, що доти українською я не розмовляв, не було потреби. Зараз є потреба, бо це наша зброя. Але якщо ми будемо вести риторику, що російська мова – мова агресора щодо своїх громадян – ми так єдину країну не збудуємо.

Джерело