Марина Поплавська вирушила в останню путь, у свій рідний Житомир. Назавжди…
Маринко! Зірко моя незгасима. Неможливо ні повірити, ні осягнути цю моторошну трагедію. Твоя посмішка, твоя вікова родинна дотепність назавжди залишаться в моєму серці.
Ти колись народилася в Новограді-Волинському, училася в університеті в Житомирі, грала у КВК у СРСР. Ти, правнучка барона Віцентія Левандовського, була надзвичайною українською патріоткою.
Уявіть, друзі, Марина до останнього часу викладала українську мову і літературу в простій житомирській школі №33! Уже тепер, коли була зіркою і кумиром тисяч людей, Марина акуратно їздила в Житомир “на уроки”. “На трасі Київ – Житомир я давно перерахувала всі дерева”, – сміялася Маринка. Ця траса і забрала її життя на страшному світанку 20 жовтня 2018 року.
Нещодавно я її запитала: “Може, уже досить їздити в школу?” – “Поки ні, бо Україна переможе мовою, тільки мовою!”
Марина – одна з тих, хто першими почав волонтерити у страшному 2014 році. І серед захисників України в неї багато друзів.
Марина – це не зірка, Марина – це планета. Побула десь поряд, на наших орбітах, і полетіла у Всесвіт. Жити своїм вічним і неосяжним життям…
Але гіркота не йде з душі і серця, бо тепер назавжди “ваши руки пахнут ладаном, а в ресницах спит печаль”, як співав колись Вертинський, якого ти так любила.
Прощавай, моя голубко.
Люблю тебе безкінечно.
Ти назавжди в моїм серці.
Царство небесне і вічний спокій.
Вічна тобі пам’ять…
