За последние полтора месяца ко мне в подписчики прибавилось почти 4000 человек, и этот процесс продолжается. Последний раз такой ажиотаж был в 2014 году, когда мы с майором Шевчуком под обстрелом повесили флаг на самой высокой точке Славянска, на телебашне горы Карачун. С тех пор прошло 5 лет.
Что изменилось?
Я полностью поседел за те первые полгода 14-го, потерял 200-ми много товарищей, у меня родился второй сын, мы основали фонд Мир и Ко, я снял с командой кучу фильмов, стал офицером, прошел множество испытаний и приключений, участвовал в событиях национального и мирового масштаба.
Что осталось прежним?
Как и в 2014 году, так и теперь, в 2019, у меня стойкое ощущение, что я, мы все можем потерять страну. Что над Украиной нависла опасность.
Это ощущение разлитое в воздухе, оно во взглядах друзей, интонациях прохожих, осторожных заявлениях иностранных партнеров, бесновании пропагандистов в РФ, в активности на фронте и у границ, терактах на улицах, поджогах храмов, общей нервозности и в поднятых головах всякой пророссийской шушары.
"За останні півтора місяці до мене у підписники додалося майже 4000 людей і цей процес триває.
Останній раз такий ажіотаж був у 2014 му році, коли ми з майором Шевчуком під обстрілом повісили прапор на найвищій точці Слав'янська, на телевежі гори Карачун.
З того часу пройшло 5 років.
Що змінилось?
Я повністю посивів за ті перші півроку 14го, втратив 200ми багато товаришів, у мене народився другий син, ми заснували фонд Мир і Ко, я зняв з командою купу фільмів, став офіцером, пройшов безліч випробувань та пригод, брав участь у подіях національного і світового масштабу.
Що залишилося тим самим?
Як і у 2014 році, так і тепер, у 2019, у мене стійке відчуття, що я, ми всі, можемо втратити країну.
Що над Україною нависла небезпека.
Це відчуття розлите у повітрі, воно у поглядах друзів, інтонаціях перехожих, обережних заявах іноземних партнерів, біснуванні пропагандистів в РФ, в активності на фронті та біля кордонів, терактах на вулицях, підпалах храмів, загальній нервовості та у піднятих головах усілякої проросійської шушвалі.
І я знов бачу, як відбувається шалена самоорганізація людей, активістів, волонтерів, небайдужих громадян, які хочуть цю загрозу зупинити.
Пишуться сотні відео зверненнь на мобільні телефони від молоді, діаспор, військових, лікарів, творчої та наукової інтелігенції. Організовуються флешмоби, круглі столи для обговореннь, петиції.
Як маленькі джерельця, люди, деякі з них навіть ніколи не брали участі у супільно-політичному житті, стікаються в одну ріку великого національного руху.
Націоналісти, вчені, митці, бізнес, громадські об'єднання один за одним роблять заяви про неприпустимість реваншу РФ через приведення на посаду Президента зеленого політика.
І навіть якщо цей національний, ще не організований юридично, рух програє, то він продовжить свій розвиток, своє збільшення і дасть Україні шанс на порятунок.
Шкода тільки згаяний і людський ресурс. Бо час і люди це є дві найбільші цінності на планеті, що не повернути.
Між двома фотографіями, що викликали реакцію у суспільства пройшло 5 років.
( На першій ми у формі дубок. Зараз в армії такої форми немає)."
Пишутся сотни видеообращений на мобильные телефоны от молодежи, диаспор, военных, врачей, творческой и научной интеллигенции. Организуются флешмобы, круглые столы для обсуждения, петиции.
Как маленькие роднички, люди, некоторые из них даже никогда не участвовали в общественно-политической жизни, стекаются в одну реку большого национального движения.
Националисты, ученые, художники, бизнес, общественные объединения друг за другом делают заявления о недопустимости реванша РФ через приведение в президенты зеленого политика.
И даже если этот национальный, еще не организован юридически, движение проигрывает, то он продолжит свое развитие, свое увеличения и даст Украине шанс на спасение. Жаль только упущенное и человеческий ресурс. Потому что время и люди это две величайшие ценности на планете, не вернуть.
Между двумя фотографиями, вызвали реакцию у общества прошло 5 лет. На первой мы в форме дубок. Сейчас в армии такой формы нет.
