На початку березня Вінниччина попрощалася з 20-річним Максимом Купрійчуком, який загинув під час ворожого обстрілу 25 лютого під Херсоном.

Мати героя Людмила Купрійчук розповіла, як вони удвох із батьком Максима, вивозили тіло сина з окупованої території.

Жінка каже: ніколи не простить собі, що рідну дитину везла додому в багажнику авто.

Страшну розповідь згорьованої матері опублікували журналісти вінницького видання "20 хвилин".

Пані Людмила каже: до страшної звістки про загибель сина не знала, що він - на Херсонщині.

"Коли це все сталося, я знаходилася в Чехії. Не могла навіть уявити, що моя дитина знаходиться під Херсоном. Він мені нічого не говорив, не хотів, щоб я хвилювалася. "Мам, все добре! Я у себе в частині у Львові. Мам, не нервуйся"... Все, що він мені говорив" - згадує жінка.

Коли ж батьки Максима дізналися, що він загинув - вирішили будь-що повернути сина додому.

"Я вже не годна була чекати. Коли зателефонував мені батько Максима і сказав "Що будемо робити? Будемо їхати?" - я відповіла: "Будемо їхати" - пригадує мати воїна.

Шукати тіло сина подружжю Купрійчуків довелося самим - прямо там, у полі, де вбиті рашистами українські воїни так і лишилися лежати, бо окупанти не давали забрати загиблих.

"Мене не випускали з машини. Випустили чоловіка. Взяли його, взяли два автомата, його двоє - під автомат. І повели по полю. "Ищи. Найдешь - заберешь"... Чоловік ходив і шукав" - розповідає пані Людмила.

Вона каже: на той момент єдиною надією впізнати Максима залишалося татуювання, яке було у хлопця на руці.

"Єдине, по чому я могла впізнати свою дитину - це татуювання на руці. Чоловік почав розривати рукав бушлата. Просто у малого... Він почав розривати, я бачу - бушлат розірвав, пустив руку і просто сів. І я зрозуміла, що це все... Що це дійсно моя дитина. Я так кричала на тому полі. За що? Чому? Я кричала, як могла. Нічим би не допомогло. Стояла і кричала. А навпроти мене несуть мою дитину" - крізь сльози розповідає Людмила Купрійчук.

Остання дорога Максима додому була довгою. Батьки везли сина на Вінниччину понад 12 годин.

"Я ніколи собі не пробачу, що ми його забирали так... Знаєте, я навіть не знаю, як це можна назвати. Ми його везли просто в багажнику машину. Розумієте?! Свою дитину. Свою дитину я везла в багажнику машини" - каже мати.

Максима поховали 6 березня. Поки тривала церемонія прощання, над кладовищем пролетіли кілька російських ракет.

Вони влучили в аеропорт у Гавришівці.