Мені сьогодні 21.
Я не святкую, ні.
Я на війні з 16 років.
П’ятий день народження я проводжу тут. По клаптиках відгризаючи у ворога свою рідну землю. Копаючи її лопатою, повзучи по ній в невідомість, розглядаючи її з неба. Крок за кроком. П’ятий рік я борюсь за наші міста – за кожного мешканця, кожну вулицю, кожен дім. Я роблю все можливе і неможливе, щоб жовтосиній стяг майорів над моїм містом і в серці кожного його мешканця. Я без емоцій дивлюсь в очі смерті, але плачу від щастя, коли моя Авдіївка співає український гімн. Я віддала боротьбі за кожен клаптик Донбасу свою молодість і своє здоров’я. Близькі мені люди віддали за мою землю життя. І я не готова дарувати ворогу ані сантиметра цієї землі.
Чуєте, новообрані?
Ви не маєте права забрати у нас те, за що ми боролись. За це заплачена надто висока ціна.
#нерозводьтевійська

Ні, не так.
#якевбісарозведеннявійськ #здохнітьпадлюки

“Війна починалася для мене з волонтерства, – розказує Аліна. – Я на той час жила у Києві. Допомагала переселенцям. Просто збирала на барахолках речі і відвозила у пансіонати, де вони мешкали. Потім мені почали приносити допомогу для військових, і я переключилася на підтримку добровольців”.

За допомогою почалися поїздки на фронт. Аліна каже, подивилася, як усе відбувається, і зрозуміла, що швидко не закінчиться.

“Вирішила піти сама і приносити більше користі. На початку 2015 року поїхала у “Правий сектор” через навчальний центр. Ще не знала, на яку посаду потраплю і як воно буде. Спочатку думала, у інформаційну службу. А потім так склалося, що потрапила на позиції і почала займатися розвідкою“.

Каже, коли потрапляє у мирне місто, незрозуміло, навіщо таке життя і що у ньому робити.

“Мій колега нещодавно сказав хорошу фразу, – цитує Аліна. — “На війні ми звикаємо відмовлятися від будьяких потреб. Наша головна задача – вижити і виконати роботу. А коли приїздимо у мирне місто, розуміємо, що нам взагалі нічого не треба”. Так зміщується картина світу – у неї та у її побратимів та посестер.

Єдине і найголовніше, про що вони хотіли б нагадати нам у наших мирних містах – що війна триває.

Ми двічі на рік влаштовуємо військову виставкуярмарок на Хрещатику. Співпрацюємо з музеями, передаємо їм експонати, щоб усі бачили, що війна є і про це не варто забувати, – говорить Аліна. – Про це треба нагадувати будьякими способами.

Автор Аліна Косовська