Наталія Зарицька зазначила, що востаннє її чоловік виходив на зв’язок з підвалів "Азовсталі" 7 травня на 15 хвилин.

Дружина одного з захисників Маріуполя передала слова чоловіка, якого чула востаннє 7 травня:

“Мала, норм. Живий, здоровий. Більш, на жаль, нічого втішного. Пишу вже майже з того світу. Кільце стискається на “Азовсталі”, ми відступаємо далі” розповіла Наталія Зарицька в інтерв’ю регіональному виданню “Великий Київ”.

Він попросив допомогти його матері та додав, що ООН та Червоний хрест цікавляться лише цивільними, а про екстракцію – то все казочки.

“Ми просто не люди, а сміття, люди другого чи третього сорту для них”.

За його словами, бійці помирають на “Азовсталі” від елементарних поранень, бо немає необхідних медикаментів, їм ріжуть кінцівки у темряві.

“Я писала Президенту Зеленському, Олені Зеленській, Шмигалю. Олексію Арестовичу писала ще від початку. Він навіть мої перші повідомлення за березень не читав. Ніхто з них не відреагував” – нарікає Наталія.

Помічник командувача Генштабу ЗСУ зі стратегічних комунікацій відповів їй, що треба вірити. Депутатка від “Слуги народу” Леся Забуранна відповіла, що це – не її напрямок.

Наталія сумнівається, що є реальні дії задля порятунку героїв Маріуполя:

“Минуло понад 70 днів. Де дотримання Женевської конвенції, чому не застосовується процедура екстракції?!”.

Дружина захисника додає, що тримає комунікацію з мамами чотирьох бійців, а ті спілкуються з іншими – так вибудовується мережа.

З Майдану, куди Наталія вийшла на акцію задля порятунку героїв, її “попросили”:

“Поліція наполегливо просила піти. Казали, що ми порушуємо закон, виходячи на Майдан у воєнний час. У мене з поліцією була розмова на 2 години. За руки мене не хапали, документи перевірили, обступали, просили піти. Бо я, мовляв, своїм стоянням можу дати ворогові підгрунтя для маніпуляцій”.

Чоловік Наталії передає, що у полон захисники здаватися не мають наміру. Не буде такого подарунка ворогові.

Зараз, за її словами, він схуд на 20 кілограмів, пожовтів, у нього змінилися очі. Та все ж він, як і раніше, сильний духом та тілом.

Наталія продовжує вірити в те, що її герой та його побратими повернуться додому живими:

“Наші хлопці, вони сталеві, вони вважають, що померти не страшно, страшно жити у двадцять першому столітті, де можливий такий жах”.