Кілька днів слідкую за ситуацією із побиттям народного депутата Мустафи Найєма в центрі Києва молодиками кавказького походження. Чисто по-людські мені дуже шкода Мустафу, я йому співчуваю. В період з 16 до 23 років мені: вибивали щелепу з ноги, робили кулаком небажану корекцію носа, місили вп’ятьох ногами на землі, розбивали голову, із супутньою пожиттєвою травмою ока, ніжкою від стола. Я знаю, як це боляче, я знаю, як це неприємно і скільки часу потім йде на реабілітацію.

Проте я весь час не міг позбутись якогось відчуття, яке заважало співчувати на всі 100%. Я не маю якогось упередженого ставлення до людини, через її статус. Я не вважаю, що якщо людина депутат, то автоматично поганий. Я не вважаю, що якщо людина багата, то автоматично накрала. Так само, як і не вважаю за норму ситуацію, коли виходжу після концерту фотографуватись із людьми і бачу бугая, який лізе поперед вагітних і дітей з фразою «Притула, я з АТО»!

Мабуть це почуття незавершеного співчуття з’явилось після прочитаного посту на сторінці у Мустафи, де був і ось такий абзац:

«И давайте прекратим все эти разговоры про «ну конечно, он же депутат». То есть, если бы избили учителя, врача или бухгалтера, мы бы все молча обтерлись и разошлись? Это не только о депутате. Да, уж простите, мне так «повезло». Но это о любом из нас – мы сейчас либо создаем новые нормы, правила и ролевые модели, либо и дальше продолжаем жить в мире «депутатов», «мажоров» и «быков», которым все можно и черни, которая должна это все проглатывать.»

Все херня в тому, що якраз коли б’ють вчителя, лікаря чи бухгалтера, то всі дружно обтираються і розходяться. Не так прості люди, а насамперед чиновники. Пан депутат «в кои-то веки» потрапив у середовище тої самої «черни». Пацани зальотні, прожигатєлі жизні. Ну не знали вони, що то депутат. І вчинили з ним точно так, як би вчинили з будь ким іншим, хто б потрапив їм під руку. Так, як по всій країні вже багато років вчиняють ті, хто має відчуття безкарності. Бо хтось є за спиною, бо «покришують», бо можна відкупитись, можна «порішати».

Пан депутат, навіть якщо заявляє про опозиційність, все-одно залишається частинкою влади. Частинкою системи, яка закостеніла. Просто для одних ця система робить поблажки, а інших возить обличчям в лайні по повній програмі. 

Ландик, який на відео клепає дівчину по лицю, спокійно ходить на волі. Мажори, які на джипах вбивали людей у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння – як тусили, так і тусять. Мосійчук, який отримав Оскар за кращу хабарницьку роль на відео, яке демонстрували у Верховній Раді, перш ніж позбавити депутатської недоторканості, відбувся легким переляком і трохи схуднув. «Діамантові прокурори» ржуть над правосуддям, депутати-кришувальники копачів бурштину спокійно сплять, ректори, які знімають електронні браслети і звалюють за кордон, спокійно повертаються назад. Чувака, якого з помпою у вигляді маски-шоу арештовували у залі парламенту, виправдали і не скривилися!

Система імпотентної прокуратури і латентних судів створена давно. І в цій системі 

координат наші люди варяться роками. Шукаючи підтримки саме у законотворців. Бо прецедентів громадянської активності, на відміну від депутатської, чимало!

Дуже прикро, що народному депутату вломили щелепу. Чоловік він молодий, балакучий. Щелепа б пригодилась. Але ще прикріше, що нардепу довелось отримати в морду, щоб почати ототожнювати себе із «черню». 

Сподіваюсь, пан депутат використає увесь свій арсенал зв’язків та впливів, щоб його кривдники понесли максимально можливе і визначене Законом покарання. І що це стане прецедентом. І що коли завтра на його місці опиниться вчитель, лікар чи бухгалтер у будь-якій частині нашої країни, пан депутат і його колеги будуть щемити суд і прокуратуру так само, ніби це сталося з ними, з елітою!

Добраніч, простолюдини!