Це – фрагмент із заяви Ольги Стефанішиної, віцепрем’єрки та очільниці української команди на переговорах щодо вступу в ЄС.

Ці слова пролунали у Люксембурзі на історичній для нашої держави події – офіційному відкритті цих переговорів.

Раніше Угорщини спершу гальмувала рух України до цієї події, а потім – використала її як привід для шантажу.

Угорський прем'єр Віктор Орбан погодився підтримати початок вступних переговорів лише у разі, якщо Україна публічно зобов’яжеться виконати 11 вимог Будапешта щодо прав угорської меншини на Закарпатті.

Щоб виконати угорський ультиматум, Стефанішина і була змушена виголосити заяву, наведену вище.

Та проблема в тому, що зміст цих 11 вимог досі є непублічним.

Україна отримала цей список ще у січні від глави угорського МЗС Петера Сійярто; відтоді вже п'ять місяців тривають переговори щодо нього, але весь цей час угорська сторона виступає проти оприлюднення списку.

Однак угорський ультиматум у ЄС зробив це побажання нікчемним.

Це категорично є неприйнятним, що Україна бере на себе міжнародні зобов’язання, зміст яких не розкривається.

Можливо, в угорській системі координат це є можливим, але Україна – це демократія, де підзвітність влади має значення.

Зважаючи на надвисоку суспільну вагу цієї історії, ми публікуємо деталі угорської позиції та її найпроблемніших елементів.

Наголосимо, частина вимог в їхньому угорському трактуванні є категорично неприйнятною для України. Їх гарантовано відхилять як парламент, так і українське суспільство. Але частина є логічною і може бути втілена.

Ця стаття пояснює, яким є статус цих "зобов’язань" та чи можливо їх обійти. Єдине питання, на яке ми не знайшли відповіді під час підготовки матеріалу – чим керувалася Угорщина. Бо якщо її вимоги обумовлені лише поганим розумінням України – то компроміс можливий. Але є також шанс, що Будапешт наперед налаштований на зрив і свідомо висуває безглузді невиконувані вимоги.

Це – велика за обсягом стаття із купою деталей для тих, хто прагне розібратися.